Автор lubacky2003 3
Поділитися:
Агатангел Кримський – одна з найяскравіших постатей в історії української науки, чиє ім’я навіки вписане в пантеон видатних учених. Як філолог та історик Сходу, він став автором численних праць про Персію, Туреччину та інші східні країни, а також етнографом, фольклористом і публіцистом. Знання понад шістдесяти мов робило його одним з найбільших поліглотів епохи, а його діяльність підкреслювала глибоку відданість Україні. Сьогодні постать Агатангела Кримського викликає захват і повагу, адже його спадщина продовжує жити в наукових роботах і культурних надбаннях. Познайомившись ближче з його творчістю, розумієш, наскільки багатогранним був цей чоловік, чиє життя поєднало Схід і Україну в єдине ціле.
Його біографія – це історія людини, котра попри всі виклики зберігала вірність своїм кореням. Народжений у Володимир-Волинському, Агатангел Кримський завжди вважав Звенигородку, де пройшли його дитячі роки і де він черпав натхнення для багатьох творів, своєю справжньою батьківщиною. Батько, вчитель історії та географії, забезпечив родині стабільність, побудувавши садибу на гонорар від підручника. Саме в Звенигородці Агатангел зріднився з місцевими традиціями, піснями та гордістю за Тараса Шевченка, що стало основою для його етнографічних досліджень. Цей зв’язок з рідним краєм пронизував все його життя, роблячи його не тільки вченим, а й палким патріотом.
Трагічна доля Агатангела Кримського додає його історії особливого відтінку. Репресований у 1941 році, він загинув у тюрмі, але його внесок у науку залишився незнищенним. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять про нього через меморіальні дошки, премії та навіть парки, названі на його честь. Його життя вчить, як інтелект і працьовитість можуть подолати будь-які перешкоди, а спадщина продовжує надихати нові покоління дослідників.
Ранні роки: від дитинства до перших здобутків у філології
Дитинство Агатангела Кримського пройшло в атмосфері, де освіта була на першому місці. Народжений 15 січня 1871 року у Володимир-Волинському на Волині, він рано виявив феноменальні здібності до мов. Уже в три з половиною роки хлопчик навчився читати, а в п’ять – почав відвідувати Звенигородське міське училище, де вивчав польську, французьку, англійську та німецьку мови. Батько, Юхим Кримський, учитель за фахом, підтримував сина в навчанні, і це заклало основу для майбутньої кар’єри. Переїзд родини до Звенигородки став поворотним моментом: тут Агатангел не тільки провів щасливі дитячі роки, але й занурився в місцеву культуру, пісні й традиції, які пізніше відобразив у своїх роботах.
Освіта Агатангела продовжувалася в престижних закладах. З 1881 року він навчався в протогімназії в Острозі, а з 1884 – у Другій Київській гімназії. Після цього, з 1885 по 1889 рік, він був учнем Колегії Павла Галагана, де на нього вплинув відомий філолог Павло Гнатович Житецький. Цей період сформував його інтерес до філології та історії.
У 1889 році Агатангел вступив до Лазаревського інституту східних мов у Москві, який закінчив у 1892 році. Його залишили при кафедрі арабської філології для підготовки до професорства, і паралельно він пройшов курс історико-філологічного факультету Московського університету під керівництвом таких учених, як Всеволод Міллер, Роман Брандт, Пилип Фортунатов, Павло Виноградов, Володимир Гер’є та Василь Ключевський.
У 1896 році Агатангел склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов’янської філології в Московському. Ці досягнення відчинили йому двері до наукового світу. З 1896 по 1898 рік він перебував у науковому відрядженні в Сирії та Лівані, де збирав матеріали для досліджень. Повернувшись, він обрав пріоритет у сходознавстві. Походження батька від татарського роду стало тією «ниточкою», що пов’язувала його зі Сходом. У 1901 році він став надзвичайним професором арабської філології, а в 1903 – професором історії мусульманського Сходу. Ці ранні роки заклали фундамент для його подальшої кар’єри, поєднавши європейську освіту зі східними студіями.
Наукова кар’єра та внесок у сходознавство
Протягом 29 років Агатангел Кримський працював у Москві, але серцем завжди залишався в Україні. Після встановлення української державності в 1917 році він повернувся на Батьківщину і в 1918 році став професором Київського університету. Разом з Володимиром Вернадським, Миколою Василенком та іншими він був одним з організаторів Української Академії Наук, де десять років обіймав посаду секретаря.
Його працьовитість вражала: працюючи по 18 годин на добу, він створював фундаментальні праці. Зовнішність ученого була скромною – низького зросту, худорлявий, в окулярах, він завжди носив українську вишиванку, а взимку – довге пальто та чумацьку шапку. На руці в нього висів мішечок з книгами, які він швидко переглядав на роботі.
Серед найвидатніших робіт Агатангела Кримського зі сходознавства – «Лекції з історії семітських мов», «Мусульманство і його майбутнє», «Історія арабів і арабської літератури», переклад Корану з коментарями та «Історія Туреччини та її письменства». Він також переклав «Тисячу і одну ніч», твори Сааді, Фірдоусі, Омара Хаяма. Багато статей про мусульманський світ в енциклопедії Брокгауза і Ефрона належать його перу.
Як філолог, він був талановитим поетом і прозаїком, автором «Антари», «Гулістану», «Сироти Захарка», «В народ!» та «Пальмового гілля». Його внесок в україністику не менш значний: «Українська граматика» у двох томах, «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася», «Нариси з історії української мови», «Древнєкиївська говірка». Він відстоював єдину українську орфографію, орієнтуючись на практику Наддніпрянської України.
Окрему й дуже теплу сторінку в науковій спадщині Агатангела Кримського займає його глибока зацікавленість Кримом — історичною малою батьківщиною свого роду. Походження від кримськотатарських предків, серед яких були мулли й наближені до ханського двору, спонукало вченого не просто вивчати, а по-справжньому переживати історію півострова. Він ретельно досліджував етнічні витоки кримських татар, соціально-економічні процеси в Кримському ханстві, проблеми демографії напередодні російської анексії 1783 року, а також складну хронологію правління місцевих ханів.
Особливо плідною стала його робота з кримськотатарською літературою: Кримський уклав унікальну антологію творів кримськотатарських поетів в українському перекладі, де представив як класичних авторів, так і сучасників — Шаміля Тохтар Газі, Хасан-мурзу Чергієва, Бекіра Чобан-заде, Абдуллу Лятіф-заде та інших. Ці дослідження не були суто академічними — вони відображали щиру повагу й особисту причетність до культури, яку він вважав частиною свого коріння, попри те, що сам обрав ідентичністю українську.
Життя Агатангела Кримського ділилося між Києвом і Звенигородкою. Влітку він виїздив до садиби сестри в Звенигородці, де збирав етнографічний матеріал. Це стало основою для книги «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного». У ній описано життя, традиції, звичаї та обряди жителів Звенигородського, Тальнівського, Лисянського та Городищенського районів Черкащини кінця XIX – початку XX століття. Кримський присвятив книгу рідній Звенигородщині. Ідея виникла в кінці 1880-х, коли він почав вивчати Шевченкову батьківщину. Щоліта він записував мовні звороти, пісні та обряди в Звенигородці та сусідніх селах, як Озірна та Неморож. Найплідніший період – літо 1890 року, коли він збирав веснянки, купальські, петрівчані, обжинкові та весільні пісні.
Трагічна доля: репресії та посмертне визнання
Влада ставилася до Агатангела Кримського неоднозначно: то нагороджувала, то переслідувала. Він отримав орден Трудового Червоного Прапора та звання заслуженого діяча наук УРСР за внесок у філологічні науки. Проте у 1930–1939 роках Агатангела Кримського фактично відсторонили від наукової та викладацької роботи — розпочалися роки систематичних репресій.
Під час німецько-абіссінської війни згадали його «Граматику абіссінської мови». У 1941 році, у 70 років, його остаточно репресували. Під пильним наглядом НКВС були його поетичні твори про Шевченкову батьківщину, етнографічні матеріали з Черкащини та цитати з Біблії на лекціях. У січні 1941 року відзначили 70-річчя Кримського та 50-річчя його діяльності, але 20 липня заарештували. У постанові йшлося про нього як про ідеолога українських націоналістів, що очолював антирадянське підпілля і прагнув відокремити Україну від СРСР.
Агатангел Кримський загинув 25 січня 1942 року в тюремній лікарні міста Кустанай, Казахстан. Він залишився гідним до кінця: навіть на допитах виправляв помилки слідчого, зневажаючи невігластво. Як писала Соломія Павличко, він був українцем за свідомим вибором, створивши свою ідентичність інтелектом і почуттями. Названий син Микола Левченко розшукував його довго і в 1957 році отримав реабілітацію та символічну компенсацію у 840 карбованців.
У 1972–1974 роках надруковано п’ятитомне зібрання його творів, але багато рукописів залишаються неопублікованими, а спадщина – не повністю дослідженою. Це свідчить про актуальність його робіт сьогодні. Пам’ять про нього продовжує жити в освіті, науці та культурі, надихаючи на вивчення історії та мов.
Вшанування пам’яті: від меморіалів до сучасних відзнак
Пам’ять про Агатангела Кримського вшановано численними меморіальними заходами. У Києві на будинку Колегії Павла Галагана по вулиці Богдана Хмельницького встановлено меморіальну дошку, де він навчався з 1885 по 1889 рік. У 1971 році, до 100-річчя, Володимир-Волинському педагогічному училищу присвоєно його ім’я (нині – Володимирський педагогічний фаховий коледж імені А.Ю. Кримського). З лютого 1991 року Київський інститут сходознавства носить його ім’я.
У 1992 році засновано Волинську обласну премію імені Агатангела Кримського за досягнення в літературі, перекладах, літературознавстві, мистецтвознавстві, журналістиці та театрі. 15 січня 1996 року «Укрпошта» випустила марку «Агатангел Кримський. 1871-1942». 12 січня 2021 року Національний банк України ввів ювілейну монету номіналом 2 гривні, присвячену йому.
19 грудня 2023 року в Ізмірі, Туреччина, відкрили український парк імені Агатангела Кримського та пам’ятну дошку.
Агатангел Кримський залишив по собі не лише наукові праці, а й приклад відданості знанням і Батьківщині. Його життя, сповнене досягнень і трагедій, показує, як одна людина може поєднати різні культури в єдине ціле. Сьогодні його спадщина допомагає розуміти Схід та Україну глибше, надихаючи дослідників і патріотів. Пам’ять про нього, втілена в меморіалах і виданнях, свідчить, що його внесок не зникне. У світі, де знання – ключ до розуміння, постать Агатангела Кримського залишається світочом для майбутніх поколінь.
Павлова Ірина