Автор Павлова Ірина 
У 2022 році будівля театру ляльок стала прихистком для понад 170 осіб, а працівники театру організували волонтерський штаб Л.ОБ («Лялькова оборона»), допомагаючи харків’янам у найважчі часи. Актори виступали на станціях метро, а за останні три роки їхня команда бореться за право вести діяльність у Харкові, незважаючи на заборони з боку влади.
Ґвара Медіа пропонує унікальний матеріал про перший рік повномасштабного вторгнення, створений на основі архівних інтерв’ю «Архіву Війни» з трупою театру ляльок у 2024 році. Серед учасників — Дмитро Прасолов, Михайло Озеров, Оксана Дмітрієва та Олександра Колесніченко, які щиро розповідають свої історії.
Дія перша. Харківська театральна брама
У дні перед 24 лютого 2022 року в театрі ляльок готували виставу про війну за п’єсою Бертольта Брехта «Матінка Кураж» в сучасному перекладі Сергія Жадана. За два тижні до початку бойових дій серед колег виникла ідея, що театр стане їхнім безпечним простором, якщо ситуація загостриться.
Михайло Озеров згадує: «Пам’ятаю, як сиділи в театрі і говорили про можливість війни. Я досі не вірив, але сказав, що найкращим укриттям буде саме театр ляльок — з його товстими стінами, що пережили навіть банк». Раніше ця будівля була банком, тому в підвалах зберігалися металеві сейфи, які перетворили на місця для ночівлі, особливо для дітей. Із початком атаки будівля прихистила понад 170 людей: акторів, їхні сім’ї, друзів та місцевих, які шукали порятунок.
Колектив театру оперативно організував життя: облаштували спальні, провели інтернет, сформували чергування для догляду за дітьми, кухнею, тривогами та забезпеченням продуктів. Кожен вечір присвячували плануванню наступного дня.
Дія друга. «Творча, некерована п*здота. Лялькова оборона»
Михайло ділиться спогадами: «На початку війни Харків, здається, затаїв подих — не від страху, а від удару під дих. Але незабаром люди почали об’єднуватися і допомагати». Разом із художником Дмитром Прасоловим він розвозив ліки і їжу по місту.
25 лютого Дмитро приїхав до театру з родиною. Їхня мама, працівниця аптеки, домовилася, щоб чоловіки закуповували ліки “на олівець” і доставляли тим, хто потребує. Так у театрі виник волонтерський штаб «Лялькова оборона» (Л.ОБ). Усі, навіть у офіційних документах, жартома називали себе «творчою, некерованою п*здотою». Це була команда митців: актори, дизайнери, освітлювачі, прибиральниці — всі були творчими незалежними патріотами, шалено відданими справі.
Дмитро згадує, що вони працювали в «гарячих» районах міста, ретельно долаючи перепони: сніг, ДТП, обстріли. «Якось, коли ламалося колесо, поруч схопилася вибух — і ми зрозуміли, що війна зовсім близько», — каже він.
Дія третя. Гастролі в метро
Навесні театр вирішив повернутися до роботи — але тепер виступали не на звичній сцені, а у харківському метро, де ховалися родини з дітьми. Ідею запропонувала головна режисерка Оксана Дмітрієва, яка евакуювалася до Полтави, але не могла довго залишатися далеко від дому та колективу.
Перший візит Оксани до Харкова відбувся 27 березня — в Міжнародний день театру. Вона почала щотижня зустрічатися з акторами та студентами, які приєдналися до проєкту. Вистави в метро тривали близько двох місяців і стали справжнім порятунком для багатьох дітей та дорослих.
Метро стало символом безпеки. Паралельно з виступами проводилися майстер-класи, пісочна терапія, приходили історики, музиканти. До проекту долучалися відомі митці, зокрема Сергій Жадан та український PEN. На жаль, у 2023 році поетеса і письменниця Вікторія Амеліна отримала поранення під час обстрілу і пізніше померла.
Дія четверта. Повернення на сцену
У червні після гастролей у метро театр повернувся на власну сцену з прем’єрою вистави «Я норм», яка розповідає про підлітків, що опинилися в Бучі під час початку війни. Авторка — львівська драматургиня Ніна Захоженко. За режисурою виступила Оксана Дмітрієва, а пісню написала Ліля Осєйчук.
Наступна прем’єра — «Жираф Монс» — створена за казкою Олега Михайлова, демонструє дитячий погляд на війну. Художник Костянтин Зоркін став важливою частиною цього проєкту.
Театр став рухливішим, вистави — більш сучасними і актуальними, в репертуарі з’явилися такі постановки, як «Мина Мазайло» та «Калинова сопілка». За перший рік війни театр показав п’ять прем’єр, серед них кілька вертепних драматургій.
- До колективу приєдналися багато студентів, які виросли й стали професійними акторами.
- Вони не лише грають, а й виконують різні допоміжні функції — від монтажу до водіння транспорту.
- Педагогічна діяльність із майстер-класами теж активно розвивається.
Дія п’ята. Заборона виступати та проблеми з фінансуванням
Навесні 2023 року Харківська обласна військова адміністрація заборонила проводити масові виступи у театральних приміщеннях із понад 50 глядачами через безпекові обмеження. Це змусило більшість театрів призупинити регулярні вистави.
Театр ляльок шукала альтернативи — виступали на відкритому дворику та в культурному центрі Art Area ДК у підвалі. Оксана Дмітрієва переконана, що театр повинен жити і зберігати свою унікальність, навіть у складних умовах.
На жаль, фінансова підтримка в Харкові залишається дуже слабкою: затримуються зарплати, бракує коштів на комунальні послуги. У 2026 році ситуація залишається напруженою, многі працівники театрів зіткнулися з фінансовими труднощами.
Дмитро Прасолов відзначає, що культура — це не лише розвага, а й важливий фактор підтримки духу і національної ідентичності, а отже потребує більшої уваги та інвестицій.
Дія шоста. Відкрите продовження
Михайло Озеров мріє про день, коли повернеться до творчості й відчує себе вільним від болю і страху. Він впевнений, що після перемоги мистецтво заговорить новою, чесною і сильною мовою — про любов, дружбу, справжні почуття без зайвої художньої фальші.
Він розповідає, що у нього залишилось багато чернеток із думками та історіями, які накопичувалися в часи війни. Те, що він перечитував їх, змусило його зрозуміти, наскільки масштабним та важливим був цей життєвий етап.
Bogdan