Автор lubacky2003 
Як Максимально Адаптуватись Після Поранення: Історія Михайла Тарасенка
Перед повномасштабним вторгненням Михайло Тарасенко не був прихильником спорту, працював у торгівлі та мріяв освоїти ІТ-напрям. Однак війна змінила все — на початку 2023 року чоловік став на захист України у ЗСУ, не бачачи іншого виходу.
Навчання та поранення
Після проходження підготовки у Великій Британії Михайло став сапером. Проте трагічний випадок поблизу Роботиного на Запорізькому напрямку змінив його життя: він наступив на протипіхотну міну і втратив ліву ногу.
Ампутація та складні рішення
Спочатку йому ампутували ногу до коліна прямо на стабілізаційному пункті в Оріхові. Під час транспортування до лікарні в Запоріжжі чоловік усміхався, кажучи: «Всього одну ногу відірвало — очі цілі, руки на місці, права нога є, це вже кайф!»
Та під час подальшої операції довелося розв’язувати неочікувану дилему: залишити коліно чи ні. Лікар дав лише 10 секунд на рішення, оскільки залишкова кінцівка була надто короткою для зручного протезування.
«Ніколи не думав, що буду приймати такі рішення за лічені секунди».
Попри все, Михайло не шкодує, адже бачив, як ветерани з короткою кінцівкою мають складнощі з пересуванням і носінням протеза.
Психологічна та фізична підготовка
Чоловік від самого початку усвідомлював ризики: «Це війна, ти можеш загинути або отримати поранення. Ніхто не народжується під щасливою зорею, і з тобою це теж може трапитись». Він прийняв це як особисту відповідальність, тому адаптація до нового життя була менш болісною.
Друг-військовослужбовець, що теж постраждав, став для Михайла опорою у реабілітації. Уже на другий день після операції він запропонував вибір між прогулянкою на інвалідному кріслі з цигаркою та ходінням на милицях, де можна було ще й випити кави. Це дало поштовх рухатися вперед.
Рух — це життя
У військовому госпіталі і під час реабілітації Михайло активно тренувався, роблячи акцент на праву ногу і прес. Він знав, що спорт — ключ до повернення до звичного життя.
Лікування тривало близько двох місяців: поранення в серпні, а в листопаді він вже у львівському центрі Superhumans проходив протезування.
Поки виготовляли протез, Михайло тренувався у спортзалі: відкидав милиці і на одній нозі вправлявся зі штангою, а після отримання протеза регулярно ходив і займався боксом на груші.
Перші кілька днів після отримання протеза були складними — хотілося його віддати і повернути ся до милиць. Проте наполегливість і психологічна підтримка допомогли перебороти сумніви.
Передача досвіду — допомога один одному
Інших ветеранів Михайло підтримує особистим прикладом та порадами. Зокрема, він допоміг молодому хлопцю з ампутацією нижче коліна, показавши, що протез – це ніби нове взуття, до якого потрібно просто звикнути.
- Важливо швидко включатися в активність
- Рівний допомагає рівному
- Практика і спільний досвід — основа успіху
За його словами, починати займатися спортом одразу після поранення — найкраща стратегія для швидкого повернення до нормального життя та уникнення проблем зі спиною і загальним здоров’ям.
Інфраструктурні виклики для людей на протезах
У Харкові, за словами Михайла, інфраструктура зовсім не пристосована для людей на протезах. Спуск у метро стає справжнім випробуванням: немає поручнів, необхідних для безпечного пересування, особливо для тих, у кого ампутація вище коліна.
«Інклюзії фактично немає, ми просто навчилися з цим миритися».
Ігри Нескорених: новий виклик та підтримка
Весною 2024 року Михайло звільнився зі служби і взяв участь у двотижневому таборі Ігор Нескорених у Конча-Заспі, де спробував адаптивні види спорту: волейбол сидячи, баскетбол на візках, метання диска, паверліфтинг та інші.
Він увійшов до збірної України, готувався до перших зимових Ігор, які відбулися у лютому 2025 року в Канаді. Українська команда представила понад 20 країн і близько 500 учасників.
- Михайло здобув командну нагороду з волейболу сидячи — це перша командна відзнака України на Іграх.
- Загалом українці вибороли близько 30 медалей.
- Головна ідея Ігор — підкреслити важливість відновлення і психологічної адаптації, а не лише перемог.
Для Михайла особливо цінним був факт можливості брати на змагання рідних, адже підтримка близьких — невід’ємна частина одужання.
«Ці моменти залишаться в пам’яті назавжди. Участь — це перш за все переступити через себе».
Павлова Ірина